Кейс 1

Одним з територіальних органів Державної податкової інспекції Києва проведена планова перевірка господарського товариства, яке згодом стало нашим клієнтом.

Перевірка торкнулася дотримання податкового, валютного та іншого законодавства України, в результаті чого були виявлені порушення п.138.2 п.138.8 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на прибуток на суму понад 60 тис. грн., а також порушення п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 податкового кодексу України, що спричинило завищення від’ємного значення податкового кредиту по ПДВ на загальну суму понад 800 тис. грн.

Працівниками податкової інспекції були прийняті податкові повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток, зменшенні податкового кредиту та застосування штрафних санкцій, в цілому на суму понад 1 мільйон гривень.

При проведенні перевірки директор підприємства намагався всіляко переконати працівників податкової інспекції у відсутності порушень податкового законодавства, даючи відповідні пояснення і надаючи первинну документацію, проте до позитивних результатів це не призвело.

Після отримання податкових повідомлень-рішень на загальну суму понад 1 мільйон гривень, директор підприємства подав скаргу вищестоящому керівнику Державної податкової служби. Однак відповідь містив лише інформацію про правильність прийнятих рішень і неможливості їх скасувати.

Тільки розуміння тієї обставини, що при здійсненні господарської діяльності підприємством не допущені порушення, директор прийняв рішення звернутися до Групи компаній «Легальний бізнес» за юридичною допомогою.

Судження про порушення законів з боку підприємства з’явилося на підставі безпідставного твердження працівників фіскальної служби про «безтоварності» кількох угод при цілковитому ігноруванні наявності первинних документів.

Так, між підприємством і його контрагентом було укладено договір поставки будівельних матеріалів. Цей договір є чинним, він не зізнавався в судовому порядку недійсним.
Більш того, за станом на момент здійснення операції, контрагент перебуває за своєю юридичною адресою, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В процесі виконання договору, контрагентом на адресу підприємства були передані будівельні матеріали, про що свідчать видаткові накладні.

Крім договору поставки і видаткових накладних в розпорядженні підприємства були товарно-транспортні накладні та платіжні доручення про зроблений розрахунку за поставлені будівельні матеріали.

В результаті господарської операції, контрагентом на адресу підприємства видано податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Аналогічні відносини у підприємства були і з іншими контрагентами. Однак працівники фіскальної служби не взяли до уваги первинну документацію за мотивами нам не зрозумілим, а посилаючись лише на своє упередження, дані якихось внутрішніх баз даних і вказівки керівництва застосували фінансові санкції і прийняли зазначені вище податкові повідомлення-рішення.

Незаконні повідомлення-рішення нами були оскаржені до адміністративного суду в порядку, який передбачений Кодексом адміністративного судочинства України.

В процесі розгляду справи, представник фіскальної служби не зміг пояснити мотиви складання таких рішень і, найголовніше, довести їх законність. Ним використані неприпустимі докази, а порожні доводи були просто скопійовані з акту перевірки.
Результат – правда на боці клієнта: податкові повідомлення-рішення скасовано, судовий збір стягнуто з податкової служби.
Оскарження ухвали суду до апеляційного адміністративного суду ніяких змін не спричинило – рішення суду на стороні підприємства залишилося в силі.

І такий випадок не є поодиноким – органи державної влади часто зловживають своїми повноваженнями і необгрунтовано змішуються в господарську діяльність підприємств або порушуючи права фізичних осіб, створюючи штучні проблеми з надуманих мотивів.

Це стосується не тільки органів фіскальної служби – такі методи характерні для будь-якого органу влади від простого поліцейського, службовців Пенсійного фонду України, до Кабінету Міністрів України та глави держави.

Практично завжди такі проблеми можна розв’язати шляхом звернення з позовом до адміністративного суду.